Абсурдистан / на смерть В. Гавела
Учора «День» попрохав розповісти, про що я б хотів поговорити з Вацлавом Гавелом. Відповів так:
Багаторічний дисидент, талановитий письменник, чиї п’єси з успіхом ставилися за кордоном (зокрема, в Австрії) – і заборонялися в Чехословаччині, очільник Бархатної революції та демократичних перетворень, спричинених нею, Вацлав Гавел, напевне, міг би повідати чимало вагомих та цікавих історій – мікроісторій – котрі б сукупно дали можливість виразніше й конкретніше осягнути макроісторію, змістом якої не тільки для Чехословаччини, але й для цілої Центрально-Східної Європи другої половини ХХ ст. став шлях для свободи. Втім, політичні перипетії – та політологічні нюанси – цієї дороги до волі цікавили би мене у розмові із ним, мабуть, не в першу чергу. Передусім я б спитався у нього про екзистенційний (а заразом – етичний) аспект питання: про його індивідуальний духовний опір системі – наскрізно облудній та гранично абсурдній – отже, засадничо противній самому життю. Часто уживане Гавелом в його творах слово Абсурдистан – це (інспірована, вочевидь, екзистенціальною філософією) іронічна назва країни, в якій абсурдне цілком заступило нормальне – і в такий спосіб дискредитувало (знівелювало) цінність реальності. Будучи притаманним насамперед урядові та політиці у цілому, абсурд поширюється концентричними колами, просякаючи дедалі глибші шари суспільства. Для сучасної України, як не прикро це визнавати, саме подолання й протистояння абсурдності має стати чи не провідною метою здорових елементів суспільства. Створюючи осередки правдивості посеред світу із вивернутою навиворіт шкалою цінностей, вони мали б культивувати прихильність правді та розпросторювати її вплив на оточення. Власне, про соціальні джерела абсурду – а значить і про внутрішнє джерело правди, сховане в кожній людині, – я б і хотів поговорити із Вацлавом Гавелом.
()
Це було вчора, а сьогодні знайшов (втім, і шукати не було потреби — абсурдність тепер на кожному кроці) прикметне підтвердження своїх міркувань (допис Євгенії Ляшко «Навіщо міліція оточила новорічну ялинку на Майдані?»), яким не можу не поділитися. Enjoy it:
Багаторічний дисидент, талановитий письменник, чиї п’єси з успіхом ставилися за кордоном (зокрема, в Австрії) – і заборонялися в Чехословаччині, очільник Бархатної революції та демократичних перетворень, спричинених нею, Вацлав Гавел, напевне, міг би повідати чимало вагомих та цікавих історій – мікроісторій – котрі б сукупно дали можливість виразніше й конкретніше осягнути макроісторію, змістом якої не тільки для Чехословаччини, але й для цілої Центрально-Східної Європи другої половини ХХ ст. став шлях для свободи. Втім, політичні перипетії – та політологічні нюанси – цієї дороги до волі цікавили би мене у розмові із ним, мабуть, не в першу чергу. Передусім я б спитався у нього про екзистенційний (а заразом – етичний) аспект питання: про його індивідуальний духовний опір системі – наскрізно облудній та гранично абсурдній – отже, засадничо противній самому життю. Часто уживане Гавелом в його творах слово Абсурдистан – це (інспірована, вочевидь, екзистенціальною філософією) іронічна назва країни, в якій абсурдне цілком заступило нормальне – і в такий спосіб дискредитувало (знівелювало) цінність реальності. Будучи притаманним насамперед урядові та політиці у цілому, абсурд поширюється концентричними колами, просякаючи дедалі глибші шари суспільства. Для сучасної України, як не прикро це визнавати, саме подолання й протистояння абсурдності має стати чи не провідною метою здорових елементів суспільства. Створюючи осередки правдивості посеред світу із вивернутою навиворіт шкалою цінностей, вони мали б культивувати прихильність правді та розпросторювати її вплив на оточення. Власне, про соціальні джерела абсурду – а значить і про внутрішнє джерело правди, сховане в кожній людині, – я б і хотів поговорити із Вацлавом Гавелом.
()
Це було вчора, а сьогодні знайшов (втім, і шукати не було потреби — абсурдність тепер на кожному кроці) прикметне підтвердження своїх міркувань (допис Євгенії Ляшко «Навіщо міліція оточила новорічну ялинку на Майдані?»), яким не можу не поділитися. Enjoy it:
0 коментарів