"Чумацький шлях"

На Донеччині відзначили День незалежності в наметовому містечку

Опубліковано в газеті «День» 31 серпня 2010 р.
www.day.kiev.ua/307507 


21-23 серпня у Слов’яногірську відбулось перше обласне відкрите наметове містечко «Чумацький шлях», присвячене Дню прапора та Дню незалежності України. Організатором заходу виступило Управління у справах сім’ї та молоді Донецької ОДА спільно з донецьким осередком «Пласту» та обласною громадською організацією «Поштовх». Окрім понад сімдесятьох учасників із міст та містечок Донецької області (Донецьк, Макіївка, Краматорськ, Горлівка, Артемівськ, Авдіївка та інші), на таборі були представлені також Полтава й Луганськ. Більшість учасників табору — студенти та школярі старшого віку, які пройшли конкурсну програму, написавши есе на тему патріотизму та любові до України.

Програма заходу була надзвичайно насиченою та різноманітною: тут були як спортивні змаги, так і інтелектуальні дискусії. У перший день учасники, поділені на сім команд, мали виявити максимум спритності, дотепності та винахідливості, розв’язуючи завдання, що їх підготували вихованці «Пласту». Зокрема, потрібно було опанувати азбуку морзе, розпалити за допомогою двох сірників вогонь, навчитись в’язати кілька видів вузлів тощо. Дві години змагань, що згуртували та здружили кожну з команд, проминули як десять хвилин. Отримавши на кожній зі «станцій» конверт із клаптиками паперу, учасники мали скласти пазл, прочитати статтю та висловити свої думки з приводу прочитаного. А ввечері табір поринув в атмосферу чумакування: чотири гуртки одержали завдання намалювати гуртковий герб та підготувати власну версію вистави «Як чумаки ходили по сіль». У підсумку глядачі побачили кумедні варіації на гоголівські «Вечори...», оповідку про те, як чумаки готували борщ, і навіть екранізацію екшену «Солт. Як чумаки ходили по солт», в якому козак Солт, звинувачений у продажу туркам козацької солі, був вимушений спокутати гріх, діставши вдвічі більше. Відтак, узявши собі у поміч Пеппер та Шуѓар (по-нашому Перчика та Цукерочку), він дістався аж турецького султана, визволивши доньку якого, зрештою, і здобув жаданий мінерал.

Другий день розпочався із гімну України та руханки, що зарядила учасників табору наснагою та добрим гумором. Одразу після сніданку започаткували роботу чотири майстерні, які можна було обрати за бажанням. Вибір був досить широкий: від плетення віночків та фєнічок до опанування мистецтва орігамі, вертепної драми та практикуму із соціального менеджменту. Так, учасники першої майстерні мали змогу познайомитися зі значенням кожної барви в українській народній символіці та навчитися плести віночки. Результатом плідної та веселої роботи другої майстерні стали десятки паперових птахів та інших іграшок. Мабуть, найбільш творчим було завдання учасників третьої майстерні, що займалася вертепною драмою. Маючи в своєму розпорядженні досить стандартний сценарій різдвяного вертепу (в якому задіяні стандартні персонажі — пастушки, ангели, царі, чорт, Ірод, смерть тощо), вони мали переписати його, пов’язавши із здобуттям Україною незалежності. Отже, якщо такі персонажі, як пастушки, ангели та чорт залишилися при своїх первісних ролях і мали сповістити народ про постання незалежної України (пастушки, ангели) або спробувати цьому завадити (чорт), то Ірод постав у збірному образі ГКЧП, а царі зі сходу чарівним чином перетворилися на «трьох царів із Біловезької Пущі» (Кравчук, Єльцин та Шушкевич), що прийшли привітати українців зі здобуттям незалежності та розповісти про волелюбність своїх народів, яким набридло коритися комуністам. Замість різдвяних колядок було вирішено включити пісні «Україна» Т. Петриненка, «Моя країна» Росави та національний гімн. Утім, сіллю ситуації було те, що актори мали зовсім небагато часу на репетиції та підготовку костюмів — адже по обіді на них чекали нові таборові заходи.

Найперше ідеться про козацькі розваги, що відбулися на березі озера в одному з дитячих таборів. Трохи позасмагавши та накупавшись, учасники поділилися на дві команди й взялися з’ясовувати, хто сильніший у різних видах змагань — від плавання до перетягування канату. Зрештою, натомлені, але щасливі, таборяни приступили до політичної дискусії: спробували вияснити, чим вважати 19 років незалежності — часом здобутків та руху вперед чи згаяними роками й невикористаними шансами, що не принесли справжньої незалежності та демократії. Обидві точки зору набрали приблизно однакову кількість прибічників, тож дискусія вийшла цікавою й у міру гарячою.

Увечері, розмальовані в національні кольори та вбрані в національний одяг, учасники табору гучно відзначили День Прапора та День Незалежності. Подивившись вертепну виставу й спільно виконавши гімн, усі рушили до сусіднього дитячого табору на ватру. Завершували вечір дискотека та «Арт-шинок». Програму останнього склало виконання пісень під гітару та ігри, зокрема, у «Вірю-не-вірю»: той, хто не повірив у реальний факт чи подію, виконував бажання, яке витягав із капелюха.

На третій день на учасників «Чумацького шляху» чекала екологічна варта — допомога сусідньому дитячому табору у прибиранні його території. Сказати, що працювали радо й залюбки — значить нічого не сказати. Згуртовані й натхненні двома фантастичними днями, учасники табору так само весело й безжурно взялися до фізичної праці.

Таким чином, виховне значення табору — як патріотичне, так і загальне — важко переоцінити. Занурені в патріотичну атмосферу, пов’язані спільною дією та спільним святом, молоді українці мали змогу осягнути значення Дня Незалежності, перейнятися національним цінностями та відчути глибоку співпричетність великій українській традиції. Відтак, наступного року організатори планують поширити представництво містечка, яке має вирости до всеукраїнського.


Враження учасників

Христина БОГРОВА, м. Макіївка, студентка факультету психології Макїївського економіко-гуманітарного інституту, заступник голови Макіївської молодіжної громадської організації «Молодіжний альянс Макіївки»:

«Чумацький шлях» — це шлях до серця України. Впевнена, що, пройшовши його, ніхто не залишиться байдужим, як я та всі, хто відкривав наметове містечко. Мені було дуже приємно спілкуватися з «чумаками». Чарівність і квітучість їхніх душ мене здорово вразила. Я просто радію і дійсно пишаюсь, що мала змогу провести з ними час. Адже кожна мить там давала привід посміхатись! Я отримала колосальний досвід спілкування з людьми інших місць, навіть деякі практичні навички здобула (наприклад, орігамі та плетення фєнічок), також збагатилась знаннями про українську культуру, історію, тобто багато цікавого та веселого спіткало мене на «Шляху». Хочу також відзначити, що я просто насолоджувалась українською мовою, яка лунала навколо. Тепер цю мелодію я не лише люблю, але й хочу наспівувати.

Володимир ПОПОВ, м. Краматорськ, студент Донецького філіалу Київського національного університету культури і мистецтв, член Національної скаутської організації України «Пласт»:

Цей захід досить корисний для громадських організацій та сумлінної молоді. Він дає реальний поштовх на працю для суспільства, надихає патріотизмом — а цього мало не буває. Не кажучи вже про те, що ми всі познайомилися та в певній ідеї об’єдналися і, думаю, що в перспективі буде можливість співпраці цих всіх організацій. Такі заходи треба проводити частіше та більш масштабно. Думаю, проект має велику перспективу розвитку.

Лідія ПЄЦЕЛЯ, м. Донецьк, студентка Донецького державного університету управління, член Національної скаутської організації України «Пласт»:

Мені дуже сподобалося в наметовому містечку «Чумацький шлях». Усе сподобалося: люди, місцина, де був розташований табір, атмосфера, заходи, що проводилися протягом цих трьох днів. Усі так згуртувалися, ми були ніби старі знайомі. Навколо була доброзичлива атмосфера, всі жартували, сміялися з жартів, відпочивали, гралися, робили щось разом. Моїм новим друзям і мені дуже сподобалося місце проведення заходу. Свіже повітря соснового лісу, величні дерева, галявина з нашими наметами, місце, де ми сиділи, співали пісень. Організація була класна. Скаутські змагання всіх згуртували й здружили. На другий день кожен зміг знайти справу до душі: орігамі, вузли, вінки, театральна справа. Під кінець ми не хотіли їхати, хотіли ще хоч трохи побути разом, обмінятися номерами телефонів, аби потім зателефонувати чи знайти одне одного в інтернеті, щоб не загубити. Сподіваємося, що в наступному році ми зможемо так само зустрітися, так само провести дні. Це було незабутньо.

Людмила ЧЕРНЯВСЬКА, м. Донецьк, студентка Донецького національного технічного університету:
 
Відкрите наметове містечко «Чумацький шлях» вимагало від організаторів виявити справжній організаторський талант. Бо тільки талановиті люди могли продумати все до дріб’язків, здружити людей, різних за віком та захопленнями, зробити так, щоб цим людям завжди було весело. Розклад дня дав нам зрозуміти, що всі ці три дні, які ми тут проведемо, сумувати нам буде ніколи, ми будемо завжди перебувати у вирі подій. Усі ці завдання та конкурси не тільки давали нам показати себе, розкрити в собі різні таланти, але й зближали нас, робили з нашої команди одне ціле. Всі наші сценки – які ж вони були неймовірні та кумедні – ґрунтувалися переважно на імпровізації. Ми виявили, що всі ми досить талановиті актори, які завжди можуть підіграти та зімпровізувати. Я й не думала, що за ці три дні, котрі так швидко пройшли, я так звикну до всіх цих людей, які мене там оточували, і буду за ними сумувати. До речі, я вперше за своє життя спробувала пожити в наметі, і мені це дуже сподобалось. Сподобалася природа, що завжди була навколо нас, чисте повітря з тонким ароматом хвої. «Чумацький шлях» – креативний та цікавий захід. Хотілося б, щоб таких заходів було більше і вони довше тривали.
 
Равіль ГІНАТУЛІН, м. Макіївка, голова правління Макіївської молодіжної громадської організації «Молодіжний Альянс Макіївки»:
 
«Чумацький шлях» – це дуже гарна ідея, яка блискуче була реалізована. Взагалі, я досить часто буваю на різних молодіжних заходах, але лише тут мені вперше довелося ночувати у наметі. Програма «Чумацького шляху» виявилася дуже цікавою та різноманітною: дебати, спорт, креатив, талановитість. Але найголовніше – це патріотизм, це любов до України. Якщо такі почуття будуть охоплювати кожного українця 365 днів на рік, то Україна стане дійсно Великою Державою.