є нагальніші проблеми, то розв'язуйте їх, хто вам заважає. це раз. по-друге, якщо ви не бачите мовної проблеми (або не розумієте її сутності), це не значить, що її немає. вона є, і то задавнена. як стояла нерозв'язаною сто років тому, так стоїть і тепер. а на ній, по-третє, зав'язані й багато із тих проблем, які ви вважаєте нагальними. соціальна сфера, економіка, політика, культура… відсилаю до статті в Українському тижні
Дивний пост. То ви, Аліна, звертаєтеся до читача на «ти», то на «Ви», потім пишете про нього у третій особі («той, хто»), а тоді раптом звертається до читачів у множині («дорогі письменники»), але при цьому пишете «ви» з великої літери… Не пробували якось узгоджувати текст?
Тоді доречніше казати, що вона потрапила до вісімки найсильніших команд. У чвертьфіналі випало з боротьби чотири команди (зокрема, й Україна). За яким критерієм ви розподілили між ними 5-8 місця? Немає такого критерію.
Щодо онтологічного статусу речей за Google'ом. Якщо за великим рахунком цитована теза, звісно ж, є жартом (до речі, я чув його в такій редакції: «Те, чого немає на першій сторінці Google'у, того не існує», адже в більшості випадків люди справді задовольняються результатами пошуку, які потрапляють на першу сторінку), то в одній зі сфер — а саме мовній — я нерідко користуюся нею на практиці. Нерідко буває так, що хочеться вжити невідомого Word'ові українського слова, почутого чи прочитаного в спеціальній літературі, або вжити відоме слово, але в невідомій програмі формі (приміром, якесь дієслово в пасивній формі абощо), то завжди цікавлюся, скільки посилань, де вживається дане слово чи форма, запропонує Google. Буває так, що видає менше десяти посилань, і то — на одне джерело. Як би не кортіло вжити даного слова, але результат, показаний Google'ом, таки впливає — й частіше за все шукаєш іншого слова.
В Вконтакте тисну «лайк» під дописами/фото/відео, котрі мені сподобалися, тому, що там відзначені таким чином матеріали потрапляють до закладок, де їх можна знову швидко знайти. В ФБ, наскільки мені відомо, чогось в цьому дусі, на жаль, не має, тому тисну рідше — якщо матеріал вже дуже сподобався — для того, щоб його переглянуло більше користувачів.
А я б ще додав: де багато хто добре знає російську, із огляду на що помилки на кшталт цієї виглядають аж надто виразно й не промовляють нічого хорошого про людину, яка їх припускається.
Втім, неграмотність (щодо російської мови) на наших теренах поширюється дуже високими темпами — й не треба думати, що це пов'язано винятково із тим, що середня освіта здебільшого україномовна. Днями став свідком кричущої неписьменності у Донецьку, де викладання у школах якраз переважно російськомовне.
Стоячи в черзі на роздрук деяких документів, побачив на моніторі замовлення клієнта, що стояв переді мною. Це була іменна грамота про закінчення школи ді-джеїв, яку ось-ось мали роздрукувати й лише узгоджували з замовником, який приніс макет, деякі деталі (товщина паперу, формат тощо). Знічев'я почав читати й одразу зауважив стилістичний недолік: замість рекомендованого прислівника «об» у фразі «об окончании» стояв прислівник «о». Відчувши дискомфорт (викликаний дисонансом між правилом написання та написанням реальним), я, менше з тим, вирішив не втручатися — помилка, зрештою, не орфографічна, а час на її виправлення подовжуватиме моє стояння у черзі. Втім, перейшовши нижче за текстом, таки був вимушений звернути увагу клієнта — у слові «награждаетЬся» було вписано недоречний у даному випадку м'який знак. Остаточно мене «добило» написання по-батькові нагороджуваної людини — «Валерийович».
Але найбільше дивним у цій історії було те, що клієнт чесно не розумів, де були помилки, й прохав йому пояснити, в чому вони полягають і як має бути насправді.
Уточню. «Суцільно-нерозрізненне» щодо об'єктів — це, звісно, надто категорично, адже ненависть завжди спрямована на цілком визначений об'єкт, але в плані глибинних мотивів та причин — десь так і є.
Розкладена по категоріях (отже, певним чином проаналізована та виведена на світло свідомості) ненависть все ж виглядає привабливіше за суцільно-нерозрізненне в плані причин та об'єктів почуття, яким воно є поза участю розуму. За Шелером, справжнє знання про людину дає вивчення її ordo amoris (порядок любові і, відповідно, ненависті), тож уникнення (само)аналітичної роботи за цим напрямком щонайменше не сприятиме самопізнанню.
Розумію, що перебування Табачника на посаді міністра освіти й науки є ляпасом цілому українству, але вчинок Степаненко не підтримую. Це було некрасиво.
Щодо запропонованої аналогії з протистоянням Януковича та вінка, то, на мою думку, ці два випадки не до порівняння. Президенту завдала удар стихія (за якою, за бажання, можна вбачати якусь вищу волю), натомість Табачник дістав від людини. Припускаю, людини, котра вважала себе провідником тієї самої волі, — ну але то вже інше питання.
Вульгарна назва. Її закінчення — «випадок партії „Свобода“» — не менш промовисте :) Задля збереження бодай позірної безсторонності й науковості могли б написати «на прикладі партії „Свобода“» абощо. Натомість неприховане презирство.
Якщо говорити формально, то (справжнє) мистецтво справді спрямоване на сферу індивідуальних духовних переживань, але що є змістом цих останніх? Як на мене, вони неуникно пов, язані із досвідом зустрічі з інобуттям, що може поставати як у симетричній (інша людина), так і в асиметричній (Бог, соціум, природа etc) формі. Ясна річ, соціальні змісти є лише частковим випадком у довгому шерегу можливих смислів, що хвилюють тільки певну категорію реципієнтів твору мистецтва (назвімо їх за вашим прикладом «лівими»), але заперечувати, що так стається, не можна.
Сьогодні на сайті кінотеатру ім. Т.Шевченка таки з'явилась інформація про ретроспективу з описом фільмів та розкладом
(shevchenkino.com/bill)
Було б добре, якби її ще поширили по тих сайтах, що публікують афішу
(зокрема, , тощо)
І «пружні, налиті марним коханням сідниці» — це не поезія.
Романе, хотілося б побачити обґрунтування вашої думки. Бо наразі це й виглядає як ваша думка (опінія) — і не більше (до того ж, занадто категорична, аби її обстояти).
О_о
гадав, що на ЧС розігрують лише перші три місця.
Втім, неграмотність (щодо російської мови) на наших теренах поширюється дуже високими темпами — й не треба думати, що це пов'язано винятково із тим, що середня освіта здебільшого україномовна. Днями став свідком кричущої неписьменності у Донецьку, де викладання у школах якраз переважно російськомовне.
Стоячи в черзі на роздрук деяких документів, побачив на моніторі замовлення клієнта, що стояв переді мною. Це була іменна грамота про закінчення школи ді-джеїв, яку ось-ось мали роздрукувати й лише узгоджували з замовником, який приніс макет, деякі деталі (товщина паперу, формат тощо). Знічев'я почав читати й одразу зауважив стилістичний недолік: замість рекомендованого прислівника «об» у фразі «об окончании» стояв прислівник «о». Відчувши дискомфорт (викликаний дисонансом між правилом написання та написанням реальним), я, менше з тим, вирішив не втручатися — помилка, зрештою, не орфографічна, а час на її виправлення подовжуватиме моє стояння у черзі. Втім, перейшовши нижче за текстом, таки був вимушений звернути увагу клієнта — у слові «награждаетЬся» було вписано недоречний у даному випадку м'який знак. Остаточно мене «добило» написання по-батькові нагороджуваної людини — «Валерийович».
Але найбільше дивним у цій історії було те, що клієнт чесно не розумів, де були помилки, й прохав йому пояснити, в чому вони полягають і як має бути насправді.
Щодо запропонованої аналогії з протистоянням Януковича та вінка, то, на мою думку, ці два випадки не до порівняння. Президенту завдала удар стихія (за якою, за бажання, можна вбачати якусь вищу волю), натомість Табачник дістав від людини. Припускаю, людини, котра вважала себе провідником тієї самої волі, — ну але то вже інше питання.
(shevchenkino.com/bill)
Було б добре, якби її ще поширили по тих сайтах, що публікують афішу
(зокрема, , тощо)
Романе, хотілося б побачити обґрунтування вашої думки. Бо наразі це й виглядає як ваша думка (опінія) — і не більше (до того ж, занадто категорична, аби її обстояти).
Таню, на мою скромну думку, це поезія :)